Читати українською? FrançaisItalianoEspañolDeutschEnglish
Мистецтво, з яким хочеться жити−10% на першу покупку

Журнал22 листопада 2026 р.4 хв читання

Людмила Барна і мереживо, якого не вирізали: як інженерка- кораблебудівниця навчила вовну пропускати світло

За легендою, кардинал Рішельє на дозвіллі вишивав. Його іменем назвали техніку, у якій з полотна вирізають шматочки тканини, а краї отворів обшивають, і на місці порожнечі з'являється мереживо. Людмила Барна робить мереживо інакше. Вона розкладає на натуральному шовку тонкі пасма вовни, змочує їх гарячою мильною водою і довго терпляче розтирає руками. Вовна вростає в шовк, і там, де її не було, лишаються просвіти. Цю техніку вона назвала «Рішельє у повсті».

Людмила Барна і мереживо, якого не вирізали: як інженерка- кораблебудівниця навчила вовну пропускати  світло

Подвійне життя

Почати варто з того, ким Людмила не є за дипломом. Художньої освіти в неї немає. Вона інженерка-

кораблебудівниця, товарознавиця, організаторка торговельних процесів, бізнес-тренерка. Багато

років вона була топменеджеркою національних компаній.

«Я дуже довго вела „подвійне життя": на людях — топменеджерка національних компаній, удома

— творчиня з мольбертом і фарбами. Удень робота, уночі творчість, уранці знову на роботу, як

новенька».

Інженерна освіта виявилася не перешкодою, а несподіваною перевагою. Кораблі будують з

креслень: точність, пропорції, об'єм, конструкція. Людмила каже, що саме це допомагає їй бачити,

«як площина набуває форми, як взаємодіють об'єм, фактура й композиція». Різниця лише в тому, що

сталь слухається креслення, а вовна — ні. Тож творчість навчила її іншого: залишати місце для

інтуїції та свободи, яку дає матеріал.

Бабуся, яка відкладала справи

Звідки береться потреба творити в людини, яка вдень керує бізнесом? Людмила відповідає

спогадом із дитинства.

Родина була великою, бабуся працювала по дому майже без перепочинку. Але щойно по телевізору

починалася програма «Творчість народів світу», вона все відкладала.

«Цей спогад залишився зі мною назавжди: серед щоденних турбот вона знаходила час для краси,

створеної людськими руками. Думаю, саме бабуся посіяла в мені те зернятко, яке згодом

переросло в мою справу».

Техніці лише тридцять років

Слово «нунофелтинг» звучить так, ніби йому кілька століть. Насправді техніка зовсім молода: її

розробила австралійська майстриня Поллі Стерлінг на початку 1990-х. «Нуно» японською означає

«тканина». Ідея проста й водночас зухвала: не валяти вовну саму по собі, а вживити її в легку

тканину, щоб вийшла тонка повсть, яку можна носити навіть у тепло.

Людмила знову й знову повертається саме до неї:

«Особливо люблю працювати з натуральним шовком: мене захоплює поєднання його легкості з

пластичністю вовни, можливість створювати виразні фактури й тонкі переходи».

З цього пошуку і виросло «Рішельє у повсті». Для неї тут головне — розмова щільного й прозорого:

«ажурні просвіти стають такою ж виразною частиною композиції, як і саме полотно».

Десять років без жодного повтору

За майже десять років Людмила не зробила жодної копії. Замовлень вона майже не бере: робота

має народитися з внутрішньої потреби, а не з чужого технічного завдання. Тому кожен палантин

існує в одному екземплярі.

Лелеки повертаються додому

Херсонщина — місце, яке Людмила називає своїм корінням. Київщина, Закарпаття та подорожі

дають їй кольори й настрої: Флоренція, Монсеррат, Барселона Гауді, спокійна Ірландія. З митців

вона найближче відчуває Ренуара, за світло й тепло. Колись вона позувала херсонському

художникові Олександру Штирмеру і так побачила творчий процес з іншого боку полотна.

Останнім часом Людмила знову працює разом із херсонською мисткинею Юлією Шевчук-Шнайдер.

Результат цієї співпраці можна побачити на CodeKY: палантин «Крила надії». На ньому ніч, грім і

блискавка через усе небо, а через бурю летять лелеки, пара з трьома пташенятами. Лелеки в ньому

означають надію й повернення додому.

Свій робочий день вона описує так, що стає трохи заздрісно:

«Мій творчий день починається, щойно я розплющую очі, і триває до самого сну: навіть

засинаючи, я подумки створюю наступну роботу». Поруч чоловік, засновник компанії, який узяв на себе майже всі домашні справи. «Щоправда, ми два

„тигри"», — сміється Людмила. Обоє лідери, тож спільне життя, каже вона, теж мистецтво: вчитися

давати одне одному простір.

А як зрозуміти, що робота завершена? Відповідь у неї театральна:

«Відчуваю, що робота завершена, коли віддала їй усе, що могла, і мені вже нічого додати. <...> Як

кажуть: „Завіса — виставу завершено"».

Палантини, що живуть далеко від дому

Показів за кордоном у Людмили ще не було. Але її роботи вже живуть у США, Франції, Німеччині,

Іспанії, Польщі, Швеції, Південній Кореї. За кожною стоїть своя історія.

Подруга у США понад тридцять років живе поза Україною, і для неї текстиль Людмили став

шматочком дому. У Німеччині в педагогині з України живуть її соняшники. Одне з перших замовлень

прийшло від незнайомої жінки з Німеччини, яка, як з'ясувалося, працює у світі моди, в Armani.

А одна з найперших робіт поїхала до США, до Емілії Пономарьової, тоді вже відомої майстрині

повсті.

«Для мене, тоді ще початківиці, це було важливим знаком: мої роботи привернули увагу людей із

досвідченим професійним поглядом».

Що далі

Зараз Людмила працює над серією об'ємних текстильних панно «Присутність живого» про світ

флори й фауни. Перша робота, «Дихання землі», уже готова. Ще вона отримала запрошення на XIII

фестиваль «Таврійський тиждень мистецтв „Забалка"», який триває з 7 листопада до 13 грудня 2026

року.

Цей фестиваль для неї не випадковий. Ще у 2020 році Херсонська обласна бібліотека імені Олеся

Гончара в межах «Забалки» розмовляла з Людмилою як з майстринею валяння. Розмова тоді мала

назву «Войлок — ніжний, практичний, історичний».

Порада Людмили тим, хто вперше купує оригінальний твір:

«Прислухатися до власного відчуття: чи відгукується вам ця робота, які емоції викликає, чи

хочеться бути поруч із нею».

Свою творчість вона описує трьома словами: любов, свобода, неповторність.

Роботи Людмили Барни на CodeKY

«Мереживо тиші» — біле мереживо в техніці «Рішельє у повсті»: італійський меринос і надтонкий

шовк. Прозорі ділянки пропускають світло.

«Крила надії» — лелеки над грозовим небом, вишивка Юлії Шевчук-Шнайдер.

«Палітра почуттів» — бордовий, зелений і золото на чорному, з чорною бахромою.

Кожен палантин в одному екземплярі.

Дивитися роботи й профіль авторки →

Поділитися