Яна Дубініна (Dyana) — членкиня Національної спілки художників України, випускниця Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука (кафедра монументально-декоративного мистецтва). Її роботи виставлялися в Києві, Нью-Йорку, Тайбеї, Брюсселі, Антверпені, Мадриді, Парижі, Люцерні та Цюриху, а у 2026 році — у Kunsthaus Weiz в Австрії. Сьогодні її студія та постійна експозиція знаходяться у Кюснахті під Цюрихом, у просторі Showroom39.
Яно, почнімо з початку. Як мистецтво з'явилося у вашому житті?
Мистецтво мене надихало з дитинства. Я народилася в Празі у 1979 році. Хоча моя перша освіта — бізнес і фінанси (я здобула її у 2002-му), але малювання завжди було моєю пристратю, і вже з 2005 року я розпочала працювати у власній студії.
Згодом я зрозуміла, що хочу глибше опанувати ремесло, і вступила до Академії Бойчука на кафедру монументально-декоративного мистецтва. Закінчила її у 2019 році — вже будучи практикуючою художницею.
Чому саме монументальне мистецтво?
Об'єми, великі форми і колір — це те, що відрізняє мої картини. Мені тісно в маленькому форматі. Навіть коли я роблю серію невеликих робіт, я завжди залишаю клієнтові можливість об'єднати їх у велике панно. Монументальна школа навчила мене думати про простір: картина — це не лише полотно, а й стіна, кімната, атмосфера навколо.
Ви кажете, що думаєте кольорами. Що це означає на практиці?
Коли я бачу людей або красиві місця, я бачу їх як яскраві кольорові плями. У мене дуже хороша візуальна пам'ять, і вона допомагає мені шукати нові техніки. Моя головна мета в кожному проєкті — дати можливість подивитися на звичні речі під зовсім іншим кутом. Знайти справжню красу у звичайних предметах, подіях і моментах — або в тих, що існують лише в уяві.
Ваш стиль помітно змінювався з часом. Як би ви описали цей шлях?
Як людина змінюється протягом життя, так змінювався і мій стиль — від поп-арту до чогось дуже близького до ар-деко. Були абстракції, був фігуративний живопис, були декоративні серії. Сьогодні я рухаюся до власної мови: монументальні жіночі образи в орнаментальному, декоративному середовищі. Найближче до неї — моя великоформатна серія Cocktail.
Хто вплинув на вас як на художницю?
Густаву Клімту я вдячна за орнамент і золото, Модільяні — за лінію і видовжену, благородну фігуру. З сучасних художників мені близькі Кехінде Вайлі та Емі Шерольд — за те, як вони поєднують портрет із декоративним фоном і наділяють людину гідністю. І Флора Юхнович — за сміливість, з якою вона переосмислює рококо сьогодні.
Над чим ви працюєте зараз?
Над новою серією «Труппа однієї акторки» (Dramatis Personae). Це монументальні портрети моїх близьких подруг, кожна з яких зображена в архетипічних «ролях», — у диптихах і триптихах, які показують кілька справжніх облич однієї людини. Візуальна мова театральна: арки, сходи, насичений колір. Технічно це олійний живопис на дерев'яних панелях, а фон — глянцева алкідна емаль, яку я заливаю навколо фігур через маскування. Мені цікаво, як одна жінка може бути одночасно героїнею, музою і режисеркою власного життя.
Окрім живопису, ви створюєте мурали, розписаний одяг, сумки, меблі й навіть хьюмідори. Навіщо художниці виходити за межі полотна?
Я хочу, щоб мистецтво було частиною життя, а не лише висіло на стіні. Тому я розписую вулиці, одяг, сумки, меблі, сталеві поверхні — речі, які супроводжують людину щодня. Уже п'ять років я спеціалізуюся на розписі хьюмідорів — це камерне, дуже особисте мистецтво для колекціонерів. Кожен такий об'єкт — окрема історія, створена для конкретної людини.
Як виглядає ваш робочий день у студії?
Моя майстерня — це мій власний світ, зі своїм повітрям і настроєм. Багато світла, музика під настрій, іноді подкасти або романтичні фільми фоном. Я перевдягаюся в робочий одяг і починаю, а в перервах п'ю чай. Ідею я приношу в майстерню вже готовою: техніка може змінюватися в процесі, але ідея залишається. І я переконана: що більше я сама кайфую від процесу і результату, то цікавіша я для інших.
У 2022 році ви переїхали до Цюриха. Що змінилося для вас як для художниці?
З березня 2022 року я живу в Цюриху, а моя студія — у Кюснахті, в Showroom39, де також є постійна експозиція моїх робіт. Швейцарія дала мені нову аудиторію, нові виставки — Fame Gallery, Wasserkirche, art3f, Art de Suisse — і нових колекціонерів. Але коріння залишається київським: я українська художниця, і це чути в кожній моїй роботі.
Я люблю Україну і всім серцем за неї вболіваю. Я постійно на зв'язку, стежу за всіма цікавими мені людьми і, звісно, шалено сумую. Тут, у Швейцарії, я створюю свій український світ і привношу в нього нашу естетику та креативність. І я впевнена, що в мирний час нам буде про що поговорити.
Що ви порадили б тому, хто вперше купує оригінальну роботу?
Купувати серцем, а не очима інвестора. Картина має викликати емоцію щодня, коли ви повз неї проходите. І не боятися масштабу: велика робота змінює простір і настрій кімнати так, як не зможе жоден декор. А якщо сумніваєтеся — поговоріть із художником. Нам завжди приємно розповісти історію роботи.
Бліц.
• Якби ви не були художницею, то були б: - акторкою, і розфарбовувала б життя різними ролями.
• Де вас можна зустріти поза студією: - у подорожах, у музеях, за келихом хорошого вина.
• Три слова про ваше мистецтво: - колір, об'єм, глибина.
Які плани на майбутнє?
Завершити «Труппу однієї акторки» і показати її як цілісний проєкт. Далі розвивати свою мову монументальної жіночої фігури в орнаменті — і, звісно, більше великих форматів.
Крім того, що ви художниця, ви ще й бізнес-леді та благодійниця, ви партнерка в проекті Codeky, який підримує молодих митців. На Вашій алтформі зявився конкурс для студентів різних арт спеціальностей.
- Так, ми з партнерами зараз активно працюємо над створенням нових напрямків у нашому онлайн маркетплейсі, там є і благодійний напрямок, і конкурс для молодих митців. Ми сподіваємося, що наш досвід та можливості нашої онлайн платформи допоможуть молоді відчувати себе більш впевнено на арт-ринку мистецтва та додатково презентувати своє мистецтво світу більш активно із нашою участю!